Справжня мати — це не просто рідна людина, а цілий світ. Світ, що заспокоює, гріє й надихає. І коли вона йде — світ стає іншим. Поет Олег Побережний у своїх віршах передає невимовний біль, тугу й вдячність за любов, яка не згасає навіть після смерті.
Його поезії — це діалог із вічністю, із тією, хто більше не відповість голосом, але залишається назавжди — у серці, у пам’яті, у кожному подиху.
Материнська присутність після втрати
У вірші, що відкриває добірку, автор торкається того моменту, коли з роками приходить розуміння: життя без мами — це особлива порожнеча. Та, яка не лікується часом. Але навіть через біль проривається світло — мама, як ангел-охоронець, завжди поруч у думках, у спогадах, у молитві.
Мама усе зможе, мама усе знає. Мама — сонце наше ніжне й осяйне.
Діалог із небом
У другому вірші — образ мами, яка, ставши янголом, продовжує наставляти й підтримувати. Слова-заповіти живуть у серці дитини, стаючи моральним орієнтиром у будь-якій життєвій бурі.
“Живи, сину, гідно, Щоби там не стало…” Мамо, мамо моя рідна, Живу, як казала…
Пам’ять, яка болить
Фінальний вірш — це тихий монолог, звернення до мами, що так рано залишила. У кожному рядку — щем, якому немає ліків. Та водночас — сила, яка приходить із цієї пам’яті. Сила жити далі, не зламатися, бути гідним її настанов.
Ти для мене стала Янгелом небесним. Не впаду з тобою, мамо, не зломаюсь. Я стараюсь жити праведно і чесно, Я молюся, мамо, й тепло одягаюсь…
Вірші Олега Побережного — це не просто поезія. Це — зізнання, подяка і вічна обітниця любові. Пам’ять про маму живе не лише у спогадах, а й у кожному слові, промовленому з душі. І поки звучить поезія — звучить і серце.








Залишити коментар