32-річний майор ЗСУ Ярослав Фіногенов пережив поранення, яке для багатьох стало б крапкою. Вибух боєкомплекту на світанку 24 лютого 2022 року забрав у нього обидві ноги, але не забрав бажання служити, працювати з людьми й залишатися в строю.

Військовий із Вінниччини понад сім років у Збройних силах. Нині він очолює групу цивільно-військового співробітництва Вінницького обласного ТЦК та СП, займається ветеранським спортом і допомагає родинам військових, які втратили найдорожче.
Початок повномасштабної війни і поранення
Тривога підняла підрозділ Ярослава ще затемна. Ракетний удар по військовій частині спричинив детонацію боєкомплекту.
“БК вибухнув і… знайшов мене”, – згадує він.
Вибух травмував одразу кількох військових, були й загиблі. У Фіногенова – масивна крововтрата, зупинка серця, відмова внутрішніх органів. Понад тиждень він провів у реанімації, після чого почався довгий маршрут лікування.
Реабілітація тривала і в Україні, і за кордоном. Наприкінці літа 2023 року Ярослав повернувся до Вінниці після протезування в Японії. За його словами, українські протезисти не поступаються іноземним, а в окремих напрямках мають навіть більший практичний досвід.

Реабілітація через спорт
Повернувшись додому, Фіногенов зробив ставку на рух. Спершу тренувався з ціпком, але поступово відмовився від нього.
“Одного разу просто забув ціпок у спортзалі – і зрозумів, що він мені більше не потрібен”, – розповів майор.
Наприкінці 2023 року він уперше вийшов на ветеранські старти, зокрема на відбір до міжнародних турнірів. Далі були Invictus Games, Ігри ветеранів, змагання зі стронгмену та багатоборств.
У 2024–2025 роках у складі збірної Ярослав представляв Україну на міжнародних змаганнях в Іспанії, де здобув кілька призових місць.
“Спорт – це класний спосіб реабілітації, і зараз в Україні стільки ветеранських змагань, що ти за ними просто не встигаєш, хоча хочеться їздити на всі”, – пояснює він.
Служба в ТЦК і робота з родинами військових
Після поранення продовжувати службу Ярослав міг лише в системі територіальних центрів комплектування. Він погодився й нині відповідає за цивільно-військове співробітництво на Вінниччині.
“Після важкого поранення був час, коли я взагалі не розумів, як маю повернутися до життя. Ти звикаєш до середовища, де всі такі самі, і потім складно знову входити в цивільний світ”, – ділиться він.
У колі його обов’язків – супровід родин загиблих, полонених і зниклих безвісти військових, а також допомога з бюрократичними питаннями.
“У кожному випадку треба бути максимально по-людяному уважним, бо ми працюємо з дуже вразливими людьми”, – наголошує майор.
Водночас він визнає: навіть попри позитивні зрушення, система соціального забезпечення ветеранів в Україні залишається складною й часто вимагає наполегливості з боку самих військових.
Як суспільство сприймає ветеранів
Фіногенов відкрито говорить і про напругу, з якою стикаються ветерани після повернення з фронту – страх, недовіру, нерівні умови.
“Люди у військовій формі стали для багатьох тригером, як червоне полотно для бика. Бо ніхто не готовий помирати і ніхто не хоче залишити сім’ю напризволяще”, – каже він.
За словами майора, культуру поваги до ветеранів потрібно формувати з дитинства – через освіту і постійне пояснення.
“У дворі один 4-річний хлопчик постійно питає, показуючи на мої протези: «Це ракети?». Відповідаю: «Так, братан, ракети». Донька теж питала, чому в мене такі ноги – ми багато разів це проговорювали”, – розповідає Ярослав.
Найбільшу підтримку, за його словами, дають родина й побратими – ті, хто пройшов схожий шлях.
“У мене загинуло багато друзів і товаришів. Так, війна може завершитися на папері. Але в душі вона не закінчиться ніколи”, – говорить майор.
Соціальне забезпечення: Україна і закордон
Порівнюючи системи підтримки ветеранів, Фіногенов звертає увагу на разючу різницю у фінансовому забезпеченні.
- ветеран армії США без офіцерського звання може отримувати близько 6 тисяч доларів пенсії щомісяця;
- з них 4 тисячі виплачує структура, де він служив;
- ще 2 тисячі додає громада за місцем проживання.
В Україні, за словами майора, його цивільна пенсія по інвалідності після поранення становить 17,5 тисячі гривень. Оформити військову пенсію він не може, адже для цього потрібно звільнитися зі служби, тоді як за висновком ВЛК він визнаний непридатним до подальшого проходження військової служби.
Історія Ярослава Фіногенова – це не лише про поранення і протези. Це про спробу вибудувати нову нормальність у країні, де війна триває і в документах, і в людських долях.










Залишити коментар