Рівно десять років минуло з моменту історичного перейменування Кіровограда. Нині, 14 липня 2026 року, обласний центр відзначає першу круглу дату під своїм теперішнім українським ім’ям. Проте за лаштунками того доленосного рішення Верховної Ради вирували справжні баталії, які нагадували бойові дії. Головні таємниці кулуарних домовленостей та запеклого опору місцевих еліт розкрив колишній народний депутат VIII скликання Олександр Горбунов – автор переможного проєкту постанови.
Секретний код Пентагону та фінал судових воєн
Спроби повернути місту радянську чи імперську назву тривали навіть після історичного голосування у парламенті. Тоді прихильники старої назви засипали суди позовами. Проте неочікувану крапку у тривогах поставив дзвінок від тодішнього командира легендарного третього полку спецпризначення імені Святослава Хороброго Олександра Трепака.
“Він зателефонував і каже: “Володимировичу, не переживай. Мені надійшла інформація, що американці вже ввели в світову систему військових та космічних координат назву Кропивницький. Це означає, що все – назву вже ніколи не змінять”.
Парламентський торг у День взяття Бастилії
Оскільки місцева влада не спромоглася самостійно обрати компромісний варіант, доля перейменування вирішувалася виключно під куполом Верховної Ради. На розгляд профільного комітету надійшло три абсолютно різні ініціативи. Тодішній нардеп Костянтин Яриніч із “Блоку Петра Порошенка” пропонував релігійний компроміс – Святоєлисавет. Проросійський політик Сергій Ларін з “Опозиційної платформи – За життя” вперто просував імперський Єлисаветград. Сам Олександр Горбунов, представляючи “Народний фронт”, відстоював культурний варіант – Кропивницький.
Успіх цієї ініціативи залежав від уміння домовлятися та залучати союзників. Зібрати необхідний мінімум у 226 голосів допомогла витончена кулуарна дипломатія. Ольга Червакова з БПП зуміла переконати вагання всередині своєї фракції, де депутати банально боялися втратити виборців. Представники “Батьківщини” Іван Крулько та Альона Шкрум забезпечили швидке проходження документів через комітет. Позицію Радикальної партії вдалося схилити завдяки неординарним аргументам.
“Олеже, кажу, по-перше, треба закінчувати декомунізацію. По-друге, сьогодні День взяття Бастилії, 14 липня. А по-третє – сьогодні День народження твого колеги і співавтора Дмитра Лінька”.
Ця нетривіальна розмова спрацювала. Постанова отримала 230 голосів народних обранців.
Фальсифікації під виглядом плебісциту
Шлях до української назви починався у атмосфері тотального саботажу. Після ухвалення закону про декомунізацію у 2015 році місто зобов’язали змінити радянську назву. На розсуд громади винесли сім варіантів. Проте великий бізнес і чиновники агресивно нав’язували саме імперський бренд, організувавши сумнівне опитування просто біля виборчих дільниць.
Це було маніпулятивне шоу. Воно проходило з численними порушеннями, без перевірки паспортів чи реєстрації. Організатори без сорому заявили, що за Єлисаветград висловилися 77% опитаних.
“Це був шабаш. Сиділи бюджетники на дільницях, рахували, як їм заманеться, а потім заявили, що 77% населення хоче повернути історичну назву Єлисаветград. Жодна офіційна соціологічна організація до цього не долучалася. Це зробили незаконно й виключно в угоду “Єлизавети”.
Зіткнення ідеологій та мистецький щит
Опоненти перейменування намагалися стерти українське козацьке коріння краю. На противагу імперським амбіціям митець Ігор Смичик висунув ідею назвати місто на честь видатного драматурга Марка Кропивницького. Олександр Горбунов одразу розгледів у цій назві потужний культурний потенціал.
Він прагнув створити бренд художньої столиці країни. Проте тиск місцевих лобістів виявився колосальним. За словами Горбунова, домовитися з нардепами у столиці виявилося значно простіше, ніж протистояти агресії впливових земляків.
“Я назвав цей проєкт для себе “Мистецькою столицею України”. У нас шикарні театральні, танцювальні та культурні традиції. Я бачив обличчя нашого міста через мистецтво. Але стіна супротиву на місці була залізобетонною. Знайти голоси підтримки у Верховній раді було легше, ніж знайти підтримку серед містян. Тут, на місці, це були “колонні” зустрічі, де тебе вмовляли, тиснули на родину. Мені вистачало неприємностей”.
Ментальна деокупація та крок у майбутнє
Протягом першого десятиліття нове ім’я органічно інтегрувалося у життя містян. Нове покоління гордо називає себе кропивничанами. На мапі з’явилися такі відомі ініціативи, як громадський простір “Кропхаб” та популярний фестиваль “КропФест”. Проте ментальна боротьба ще триває, адже попереду стоїть не менш складне завдання – перейменування самої Кіровоградської області, що вимагає консолідації вже 300 голосів парламентарів.
Залишити коментар