Україна відновлює історичну справедливість в Одесі. До 2027 року на Французькому бульварі, 33 планують облаштувати сучасний інтерактивний меморіальний простір на честь Леся Курбаса – видатного реформатора українського театру, актора, режисера та теоретика кіно. Прогресивний артоб’єкт з’явиться безпосередньо біля Одеської кіностудії, де свого часу плідно працював митець. Про деталі масштабного переосмислення міського середовища та деколонізацію в ефірі “Українського радіо. Одеса” розповіли депутатка Одеської міської ради Ольга Квасницька та письменник Валерій Пузік.
Нова локація докорінно змінить колишні радянські наративи. Раніше на цьому майданчику біля кіностудії стояв пам’ятник Володимиру Висоцькому, який нещодавно демонтували та перенесли в межах очищення міста від імперських маркерів. Тепер звільнене місце прагнуть наповнити абсолютно новими сенсами, що транслюватимуть українську ідентичність. На переконання Ольги Квасницької, міський простір щодня виховує нові покоління, тому повернення пам’яті про лідерів культури є надзвичайно актуальним завданням для Одеси.
“Простір щодня розмовляє з нами та нашими дітьми. Коли ми йдемо з дитиною до школи, то бачимо той колишній пам’ятник і розуміємо, як саме цей простір виховував покоління. Наповнення Одеси іменами українських лідерів, письменників і режисерів є надзвичайно актуальним. Повернення пам’яті про людей, чиї імена намагалися повністю стерти, — це утвердження нашої публічної ідентичності”, — наголосила депутатка.
Новаторський дух режисера диктує оригінальну форму вшанування. Автори проєкту повністю відмовилися від класичного статичного монумента. Натомість заплановано створення камерної динамічної скульптури із сучасних матеріалів, яка передаватиме ілюзію польоту, рух та багатошаровість кадрів. Простір перетвориться на живий цифровий артоб’єкт, наповнений інтерактивними, світловими та звуковими елементами.
Фінансування проєкту відбуватиметься без залучення бюджетних коштів. Усі роботи планують виконати за рахунок благодійних внесків меценатів, представників бізнесу та небайдужих громадян. Ініціативу вже офіційно підтримали Одеська ОВА, керівництво кіностудії та міський Департамент культури, туризму та охорони культурної спадщини. Зараз формується міжрегіональна команда архітекторів і скульпторів із Києва, Харкова, Львова та Одеси для створення ескізу, який згодом передадуть на розгляд історико-топонімічній комісії.
Забуті сторінки одеського кіноавангарду
Радянська система десятиліттями ретельно приховувала масштаби українського модернізму. Письменник Валерій Пузік, який досліджував цю тему у праці “Сни про Одеську кіностудію”, зазначає, що історія місцевої кінофабрики у масовій свідомості є несправедливо звуженою. Зазвичай згадують лише Олександра Довженка та Юрія Яновського, тоді як постать Курбаса тривалий час залишалася під жорстким табу.
“Радянська система десятиліттями замовчувала ім’я Курбаса — на нього було накладено жорстке вето. Як наслідок, оптика останніх тридцяти років незалежності в Одесі часто залишалася проросійською, транслюючи міф про умовну “меншовартість” української культури. Але та, тогочасна українська культура, за рівнем модернізму та європейськості була колосальною”, — підкреслив письменник.
Вплив Курбаса на український кінематограф 1920-х років був визначальним. Працюючи на Одеській кінофабриці, він виступив як справжній візіонер кіно. Саме його інноваційні підходи суттєво вплинули на перші кроки Олександра Довженка, зокрема під час створення комедійної стрічки “Ягідки кохання”. Також ідеї Курбаса відчитувалися у фільмах режисера Георгія Тасіна “Злива” та “Джим і Хіггінс”.
Театральне життя Одеси теж зазнало потужного оновлення завдяки митцю. Лесь Курбас тричі приїздив до міста разом із легендарною трупою театру “Березіль”. Актори проводили свої репетиції просто на узбережжі Чорного моря, а їхні авангардні вистави шокували й захоплювали місцеву публіку. Згодом вихованці Курбаса продовжили його традиції та сформували основу нинішнього Одеського академічного українського музично-драматичного театру імені Василя Василька.
“Нам потрібен цей меморіальний простір. Нам потрібні вулиці Леся Курбаса в Одесі. Досі спогади акторів і режисерів, які працювали з ним та померли в Одесі, видають мізерними тиражами — до ста примірників — “для бібліотек”. Цю історію міста й регіону необхідно виносити на передній план, повертати її людям, адже більшість одеситів просто не знає, яким потужним центром українського культурного ренесансу була Одеса сто років тому”, — наголосив Валерій Пузік.
Трагедія Розстріляного відродження
Лесь Курбас прагнув створити інтелектуальний театр європейського рівня. Здобувши освіту у Відні та Львові й володіючи кількома мовами, він категорично відкидав шаблони провінційного чи суто етнографічного мистецтва. Створений ним у Києві “Молодий театр”, а згодом харківський “Березіль” стали справжніми вершинами українського модернізму, які змушували глядача думати.
Сміливий європейський вектор митця став причиною його загибелі. Тісна співпраця Курбаса з видатним українським драматургом Миколою Кулішем, у тандемі з яким з’явилися шедеври “Народний Малахій”, “Мина Мазайло” та “Маклена Граса”, викликала панічний страх у тоталітарної радянської влади. Режисера оголосили “ворогом народу”, звинуватили в націоналізмі, відібрали театр та відправили до соловецьких таборів. Але навіть у ГУЛАЗі він продовжував ставити вистави з ув’язненими.
Життя геніального реформатора обірвалося у карельському урочищі Сандармох. Його розстріляли за рішенням радянської “трійки” 3 листопада 1937 року. Того ж дня каральна система стратила сотні інших інтелектуалів, серед яких були Микола Зеров, Валеріан Підмогильний та Микола Куліш. Величезну творчу спадщину митця заборонили на довгі десятиліття.
Сьогодні постать Леся Курбаса набуває особливого символічного значення для всієї країни. Україна знову виборює власну незалежність і право на свій голос у світі. Повернення імені видатного режисера в публічний простір Одеси допоможе остаточно демонтувати нав’язані імперські міфи та відновити історичну правду.
Залишити коментар