Сучасна затяжна агресія загрожує обернутися для Москви тотальною втратою міжнародного впливу. Подібний історичний злам держава вже переживала після ганебного фіналу Кримської війни, вважає журналіст-міжнародник Ренцо Чіанфанеллі у своєму матеріалі для Voce di New York.
Тоді поразка викрила внутрішні хвороби системи. Події 1853–1856 років підсвітили дипломатичний тупик, управлінський хаос та тотальну економічну деградацію Російської імперії.
Історія свідчить, що тривалі, безрезультатні війни рідко зміцнюють авторитарні системи безкінечно, — наголошує автор.
Нинішні амбіції керівництва РФ теж виявилися ілюзорними. Розрахунок на швидкий тріумф повністю провалився, перетворившись на виснажливе протистояння, тоді як українські дрони успішно б’ють по глибоких тилах ворога. Надії Путіна повернути статус глобального лідера нарівні з Вашингтоном і Пекіном є міражем.
Економічна реальність диктує Москві підпорядковане становище. Попри заяви про паритет, Кремль стрімко перетворюється на васала Китаю, критично залежного від його фінансів і геополітичної прикриття.
Проте дієвих внутрішніх змін чекати не варто. Якщо Олександр II після кризи намагався провести реформи, то нинішня верхівка відповідає на невдачі лише посиленням репресій, закручуванням гайок і примусовою мобілізацією.
Ресурси диктатури не є безмежними. Затяжний воєнний конфлікт невідворотно спалює державні запаси, критично звужує поле для політичного маневру та руйнує суспільний договір.
Залишити коментар