Сучасна поезія часто стає відгуком на події, що болять у серці кожного українця. Вірш “Кача пливе Україною”, написаний Анатолієм Жучинським, пронизаний тугою й тривогою за рідну землю, що переживає важкі часи випробувань. У кожному рядку звучить мотив втрат і безнадії, які накрили країну з новою хвилею війни.
Поет в образі качі, що пливе ріками України — від Дінця й Десни до Дунаю, — передає почуття народу, сповненого болю та тривоги за майбутнє. Вірш розповідає про горе, що розлилося від Сходу до Мармароських гір, не оминаючи жодного куточка країни. Вода, як символ часу, несе на собі відлуння втрат, скорботи та невідомості, що торкнулися кожної української родини.
У строфах — не просто опис природи чи історичних реалій, а глибока метафора української долі, коли “немає тому плину ні кінця, ні краю”. Твір Жучинського вирізняється особливою емоційністю й щирістю, що знаходить відгук у серцях багатьох людей.
Плине кача по Дунаю
Знов зі Сходу сум навіяв
Нам лиху годину.
Горе, біль та безнадію
Висипав в Тисину.А за ними сіра кача
Плине кожну днину.
І навколо гори плачуть
Ліси та долини.Плине кача від Донця
По Десні та Росі
До Дністра та Інгульця,
Аж до Мармаросів.Плине кача в ріднім краї
Без сну, без зупину.
І не відає, не знає,
Хто і де погине.Переплила вже Тисину,
Пливе по Дунаю…
І немає тому плину
Ні кінця, ні краю…
Цей твір — ще одне нагадування про ціну, яку платить Україна за свободу, і про безсмертну пам’ять про тих, хто віддав своє життя за рідну землю.
Залишити коментар