Українські парабіатлоністи Ірина Буй та Григорій Вовчинський вибороли нагороди зимових Паралімпійських ігор-2026. Подружжя спортсменів стало призерами у дисципліні спринт-переслідування, здобувши срібні медалі.
Обидва атлети виступають у парабіатлонному класі стоячи та мають значний досвід участі у Паралімпіадах. Ірина Буй вперше стартувала на Іграх у Сочі 2014 року, тоді як Григорій Вовчинський дебютував ще на Паралімпіаді у Ванкувері 2010 року.
Початок змагань на Іграх-2026 для українських спортсменів був непростим. У перших двох дисциплінах парабіатлону – спринті та гонці переслідування – ні Буй, ні Вовчинський не змогли піднятися на подіум.
Однак у фінальній гонці цього виду програми – двоетапному спринті-персьюті – обидва українці синхронно здобули срібні нагороди. Для кожного з них ці медалі стали першими на нинішній Паралімпіаді.
Після фінішу Ірина Буй розповіла, що її чоловік супроводжує її у спортивному шляху практично від самого початку кар’єри і залишається головною опорою.
“Чоловік зі мною на моєму шляху від самого початку, і я сподіваюся, що до самого закінчення – розповіла спортсменка. – Це моя найбільша, колосальна підтримка. Він мене завжди приймав, любив і знав, що я можу”.
Григорій Вовчинський після своєї гонки також пояснив, що протягом чотирьох років підготовки до Паралімпіади активно допомагав дружині – як порадами щодо тренувань, так і психологічною підтримкою.
“Я обожнюю Ірину, її любов до спорту, працю та відповідальність. Вона дуже сильно переживала. Зробила у перший день все, що могла, тренувалася гарно, але засмутилася – не було подіуму. Потім індивідуальна гонка також: по три промахи у неї, в мене”.
“Але ми постійно з нею працюємо та ділимося досвідом. Постійно вона мене запитує: як працювати, який вітер, як пристрілюватися. Я їй допомагав і в перший день, і в другий. І сьогодні, щоб вона була спокійна, аби працювала впевнено”.
“Казав їй: будь ласка, працюй впевнено, у тебе все добре. Твоя відповідальність тут і зараз – це логічне продовження твого тренувального процесу, який проходиш чотири роки. І я вдячний їй за те, що вона впоралася. Вона дуже сильно мене надихнула. Мене промурашило. І так ми працювали з нею чотири роки”.
Залишити коментар