«Без вільної України не може бути вільної Європи, а без вільної Європи не може бути ані сталого спокою, ані економічного добробуту в цілім світі», – ці слова виголосив у 1967 році під час 17-го з’їзду ОДВУ 80-річний Олександр Неприцький-Грановський. Перший українець у діаспорі, який здобув ступінь доктора ентомології та звання професора в американському університеті, був привітаний з ювілеєм самим президентом США Річардом Ніксоном. Утім, в Україні це ім’я й досі маловідоме.
Майбутній науковець, поет і громадський діяч народився 4 листопада 1887 року у селі Великі Бережці на Кремянеччині. Він був первістком у родині українського коваля та польської колоністки Емілії Сіхневич. Рано осиротівши, Олександр разом із братами та сестрами виховувався без батьків. Після навчання у місцевій школі він вступив до Білокриницької сільськогосподарської школи, де почав писати перші вірші.
Коли юнакові виповнилося двадцять, він познайомився з Лесею Українкою та її чоловіком Климентом Квіткою. Це знайомство стало поштовхом до публікації першого вірша в київському часописі «Рідний край», який редагувала Олена Пчілка. Після цього Грановський вирішив навчатися у Києві, де студіював економіку, історію та літературу, а також активно долучився до українського культурного життя, знайомлячись із Миколою Лисенком, Олександром Олесем, Борисом Грінченком та іншими діячами.
У 1910 році він видав свою першу збірку поезій «Пелюстки надій», а згодом — «Намистечко сліз» і «Акорди». Молодий волинянин був членом «Просвіти», публікувався в «Українській хаті» та привозив українську літературу з Галичини. За це потрапив під нагляд поліції, після чого змушений був залишити імперію і нелегально вирушити за океан.
В Америці Грановський починав із найважчої фізичної праці — працював на золотих копальнях, збираючи кошти на освіту. Після закінчення коледжу став викладачем біології, а згодом присвятив себе науці про комах — ентомології. Під час Першої світової війни служив офіцером у Франції, де після війни навчався у Сорбонні та Паризькому університеті. Він був членом Міжнародної Вільної академії наук Франції.
Повернувшись до США, у 1925 році захистив докторську дисертацію у Вісконсинському університеті, ставши першим українцем із науковим ступенем доктора філософії в біологічних науках у Сполучених Штатах. Згодом понад чверть століття викладав у університеті Міннесоти, очолюючи кафедру ентомології та економічної зоології. Його наукова діяльність охоплювала вивчення шкідливих і корисних комах, а створена ним колекція паразитичних видів налічувала понад 30 тисяч зразків. Три нові види попелиці були названі його ім’ям.
У 1945 році він представляв американських українців на установчій конференції ООН у Сан-Франциско, двічі був делегатом ЮНЕСКО та входив до Політичної ради Українського Конгресового Комітету Америки. Його колеги називали Грановського «людиною з великої літери» — скромним, але наполегливим ученим, відданим Україні та науці.
За життя він видав сім збірок поезій, понад 300 наукових праць, зібрав три тисячі українських писанок і залишив по собі велику бібліотеку й архів обсягом понад 10 тисяч томів. Його дружина, англійка Ірена, перейнялася українською культурою, а вся родина стала активними популяризаторами народного мистецтва в США.
Останнім коханням вченого була поетеса Оксана Лятуринська. Саме він допоміг їй утекти з Праги від більшовиків і облаштуватися в Міннесоті. У своєму останньому листі до брата в 1976 році Неприцький-Грановський писав: «Якби Україна нині була вільною державою, вона відігравала б велику роль у світі. Це була б нова Америка в Європі. Я вірю, що такі мрії ще здійсняться…»
Видатний учений, який усе життя залишався переконаним прихильником української незалежності, помер у день свого народження — 4 листопада 1976 року — у віці 89 років у Сан-Пауло.








Залишити коментар