Історичні дослідження свідчать, що у Московії аж до другої половини XV століття продовжували застосовувати уйгурський алфавіт у діловодстві. Лише після цього почався поступовий перехід на кириличне письмо, яке згодом стало основою для формування російської писемності.
На думку засновника радянського джерелознавства та археографії, доктора історичних наук професора С.М. Валка, «руських» актів XIII століття не існує взагалі, а ті документи, що вважалися ранніми, є підробками середини XV століття. Крім того, акти з датою XV століття нерідко виявляються переписами XVI століття.
Відомо, що справжній документ кінця XV століття, який зберігся до нашого часу, був підписаний дяком за допомогою уйгурських літер. Цей документ не був дипломатичним листуванням, а являв собою внутрішній цивільний акт. Така практика використання уйгурського письма була властива не лише Московії, а й державним утворенням Золотої Орди та тимуридів.
У низці офіційних документів XV століття також зафіксовані приклади застосування уйгурського письма. Зокрема, в оригіналі грамоти Василя Темного 1435 року містяться написи, виконані уйгурським шрифтом. А у духовній грамоті 1453 року цариці Софії, вдови Василя Темного, дата була записана по-уйгурськи: «60-є літо в січні місяці».
Подібні приклади зустрічаються і в інших актах. На грамоті Микити Козлова на Івана Павлова від 23 травня 1494 року стояла печатка дяка разом із підписом уйгурськими літерами. Це свідчить про реальне використання уйгурського алфавіту у московському діловодстві кінця XV століття.
Уйгурське письмо походить від согдійської писемності та є алфавітом, адаптованим для тюркських мов. З часом воно було витіснене різними системами письма – десь кирилицею, а десь арабицею. Після XVI століття його застосування поступово зникло на території Московії.
Професор Валк зазначає, що формування російської мови як системного явища почалося набагато пізніше – за часів Петра I. Сучасна російська мова виникла як суржик кількох мов і діалектів, поєднавши елементи староболгарської церковної мови, тюркських впливів, прислівників фінно-угорських народів, українських, грецьких, польських, німецьких та латинських слів. Її граматика значною мірою зберігає риси фінських мов.
Науковці з лінгвістики наголошують, що з урахуванням цих особливостей російську мову коректніше називати не «східнослов’янською», а фіннослов’янською.
Залишити коментар