Голлівудські костюми знову збурили науковців. Світова премʼєра кінострічки Крістофера Нолана «Одіссея» із Меттом Деймоном та Енн Гетевей викликала справжню бурю дискусій. Робота залучила вражаючі 264 мільйони доларів касових зборів у США та Канаді, ставши одним із найкасовіших проєктів року. Проте кінокритики й історики звернули увагу на невідповідність обладунків історичній правді. Мова про коринфський шолом, який з’явився значно пізніше описуваної доби.
Екранний Агамемнон викликав обурення. Актор Бенні Сефді постає у темній блискучій броні. Вона нагадує супергеройський костюм Бетмена. Багато глядачів чекали традиційніших елементів. Вони прагнули побачити захист із іклів дикого кабана чи важкі бронзові пластини.
Художниця з костюмів відкинула закиди. Еллен Мірожнік заявила про художню інтерпретацію. Авторський колектив навмисно створював позачасовий міф, відмовившись від точної історичної реконструкції. У кіно панує своя логіка. Творці шукали міфічну естетику.
Екранізація балансує між вигадкою та наукою. Сучасний Одіссей виглядає як звичайний “грек із кіно”. Реальні воїни пізньої бронзової доби мали зовсім інший вигляд. Історична правда виявилася набагато складнішою.
Гомер створив епос, а не хроніку. Поет легко поєднував деталі різних епох. Для нього були важливішими духовні випробування героя, його внутрішній світ та боротьба за повернення додому. Костюм слугував лише символом.
Археологія розвінчує уявлення про білий одяг. Виявляється, уява про монохромність виникла через знебарвлення античних скульптур і ваз за тисячоліття. Насправді греки носили яскраві хітони та пеплоси. Їх прикрашали вишивкою.
Найдавніший кольоровий малюнок вражає. Давньогрецька амфора 650 року до н. е. зображує засліплення Поліфема. Там Одіссей постає бородатим чоловіком у короткому червоному хітоні. Одяг відкривав ноги для зручності.
Справжню революцію у сприйнятті давнини здійснили розкопки. До другої половини XIX століття люди уявляли Грецію лише за класичними скульптурами. Художники не знали про бронзову добу. Усе змінив Генріх Шліман.
Археолог шукав легендарну Трою. У 1870-х роках він розпочав розкопки пагорба Гіссарлик у Туреччині. Попри пошкодження культурних шарів, науковець виявив залишки десяти різних міст. Історія розтягнулася на чотири тисячоліття.
Головною знахідкою став знаменитий “Скарб Пріама”. Дослідник помилково приписав колекцію золотих діадем і кубків троянському царю. Насправді вони виявилися на тисячу років старшими за події поеми. Золото виявилося давнішим.
Справжнім сенсаційним відкриттям стали Мікени. У 1876 році Шліман знайшов царські шахтові гробниці. Усередині чекали золоті маски, зброя, вироби зі слонової кістки та бурштин. Ці предмети розкоші вразили світ.
Окрасою колекції стала золота маска. Науковець безпідставно охрестив її “маскою Агамемнона”. Насправді ритуальний виріб із тонкого золотого листа виготовили на 300–400 років раніше Троянської війни. Вона лише підкреслювала статус померлого.
Вирішальний факт знайшли у 1960 році. Грецькі та шведські дослідники відкопали в селі Дендра поблизу Мікен унікальний бронзовий панцир XIV–XV століть до н. е. Знахідка докорінно змінила уявлення про античних воїнів.
Цей панцир складався з суцільних бронзових пластин. Вони захищали груди, спину, плечі, шию та живіт, з’єднуючись міцними шкіряними ременями. Воїни бронзової доби мали потужну броню. Захист виявився надзвичайно продуманим.
Мікенські бійці мали вражаючий захист. Вони одягали важкі шоломи з іклами дикого кабана, брали величезні щити та складне спорядження. Голлівудські фільми рідко відтворюють ці деталі.
Тексти поеми детально описують маскування. Богиня Афіна перетворює царя на жебрака, вкриваючи тіло зморшками й вдягаючи в брудний, подертий хітон. На плечі вона кидає облізлу оленячу шкуру.
Таємниці гомерівського текстилю
Текст детально передає убогість маскування.
“Дране лахміття брудне і хітон вона зовсім дірявий,
Димом пропахлий гірким, подала наготу його вкрити.
Зверху ж на плечі йому облізлу накинула шкуру
Оленя бистрого. Палку дала йому в руки й за спину Латані,
вбогі сакви на вірьовці замісто ременю…”
Контрастом постають зухвалі женихи Пенелопи. Автор не описує детально їхній одяг, але постійно підкреслює їхнє багатство та високе становище. Зарозумілі чоловіки бенкетують і приносять цариці коштовні подарунки. Одяг коштував статки.
Один із найдетальніших описів вбрання міститься у XIX пісні. Вдававшись за мандрівника, Одіссей розповідає Пенелопі про власну «минулу» зустріч із царем. Він згадує хітон до п’ят і пурпуровий плащ з особливою золотою пряжкою. На прикрасі пес рвав оленя.
Описові рядки точно відтворюють розкіш.
“Плащ пурпуровий, подвійний носив Одіссей богосвітлий
З вовни м’якої, на нім золота була пряжка, на пару
Вушок застебнута, й зверху — оздоба тонкої роботи:
В лапах передніх у пса оленя трепетало плямисте,
З іклів його вириваючись. Всі дивувалися люди
Із золотих цих тварин — як пес оленя рве зубами,
Олень же ніжками б’є, втекти намагаючись марно.
Бачив також і хітон я блискучий на тілі у нього…”
Пурпурова фарба цінувалася на вагу золота. Її добували з рідкісних морських молюсків, тому цей колір слугував знаком царської влади. Пенелопа відразу впізнає річ чоловіка. Вона сама шила плащ і кріпила золоту пряжку.
Сама цариця також має символічний вигляд. У першій пісні Пенелопа виходить до женихів, закривши обличчя білотканим покривалом.
Гомер описує цей момент дуже піднесено.
“До женихів увійшовши із ними, в жінках богосвітла,
Стала вона під одвірком, що дах підпирає надійно,
Лиця закрила собі білотканим, ясним покривалом…”
Таке покривало нагадувало фату й підкреслювало вірність заміжньої жінки. Протягом усієї поеми вона постає у довгому світлому вбранні. Цей образ уособлює скромність і владу.
Реформа традиційного вбрання
Жіноче вбрання мало свої чіткі правила. Повсякденним одягом слугував хітон, а поверх нього жінки вдягали пеплос — довгу сукню без рукавів. Доповнювала образ накидка під назвою гіматій. Одяг прикрашали барвистими смужками.
Римська копія V століття до н. е. демонструє класичну Пенелопу. Цариця сидить зі схиленою головою у довгому драпованому хітоні. Поверх накинуто гіматій. Він закриває майже все тіло.
Майстри пізніших епох малювали героїв на власний лад. Вони ігнорували античні факти й слідували тогочасній моді. Художники шукали власні акценти.
У 1508 році Пінтуріккйо створює фреску “Повернення Одіссея”. На ній персонажі вдягнені як італійські аристократи XVI століття. Вони носять яскраві сукні з широкими рукавами та капелюхи.
Ангеліка Кауфман у 1764 році зображує Пенелопу за ткацьким верстатом. Вона вдягає її в оранжеву сукню з декольте та синю накидку. Це типове європейське вбрання XVIII століття.
Британський художник Джон Вільям Вотергаус у 1891 році малює полотно “Улісс і сирени”. Одіссей біля щогли вдягнений у білий хітон та темно-зелений головний убір. Деталі виглядають дуже вишукано.
У 1912 році Вотергаус створює картину “Пенелопа і женихи”. Цариця постає у довгому червоному хітоні з бордовим візерунчастим поясом. Митець відтворює власне бачення грецької легенди.
Залишити коментар