Прифронтова Малокатеринівка на Запоріжжі майже спорожніла. Через постійні російські обстріли місцева жителька Євгенія Інська була змушена покинути дім, у якому прожила понад десятиліття, так і не усвідомивши до кінця масштабу втрати.
Селище розташоване лише за п’ять кілометрів від лінії фронту. Те, що ще донедавна здавалося віддаленим гуркотом війни, поступово стало щоденною реальністю для родини Євгенії.
Жінка згадує, що до певного моменту бойові дії сприймалися як щось відносно далеке – вибухи лунали у Степногірську, Кам’янському, Приморському. Але ситуація різко змінилася після удару FPV-дрона по цивільному автомобілю неподалік від її оселі.
“Перший тривожний дзвіночок був, коли FPV-дрон влетів у цивільну автівку. Це авто було буквально за 200 метрів від нашого будинку…”
Життя, яке родина будувала з 2011 року, руйнувалося поступово. Спочатку – канонади з навколишніх населених пунктів, згодом – підрив Каховської ГЕС і знищення водосховища, яке було однією з причин, чому вони колись обрали саме це місце.
“Ми не є корінними жителями селища. Ми свідомо обрали його 14 років тому. Одна з причин – краса, яка там була, доки не підірвали Каховське водосховище”.
Навіть у серпні 2025 року, коли Малокатеринівку почали обстрілювати російськими КАБами, родина не наважувалася остаточно виїхати. Вони орендували житло у Запоріжжі, але постійно поверталися додому.
Євгенія згадує, що домовлялися з власницею квартири лише на два місяці. Саме в день, коли цей термін сплив, надійшло повідомлення про підготовку до евакуації населення.
Протягом цих двох місяців кожна поїздка додому ставала випробуванням. Дороги, які колись асоціювалися зі спокоєм, перетворилися на зону постійного страху.
“Дронів стало дуже багато. Ти їдеш напружений – дивишся наверх, вниз, думаєш, де може бути «ждун». І в голові лише одне: добре, ти його побачиш, а що далі?”
10 грудня в’їзд до Малокатеринівки офіційно закрили. Напередодні Євгенія встигла востаннє побувати у своєму домі й забрати найнеобхідніше.
“Все, що хотіла, я зібрала. А потім їду і думаю – я ж хотіла петрушки нарвати. Як могла її забути? А потім усвідомлюєш: боже, яка петрушка… Це твій дім. Неможливо просто отак поставити хрест”.
Жінці вдалося вивезти речі, які для неї мають найбільшу цінність:
- родинні фотографії та фотоальбоми
- весільну фату
- книжку, подаровану батьком у дитинстві
Найважчим, за її словами, було бачити інших людей, які так само залишали свої домівки з мінімумом речей.
“Коли ти їдеш і бачиш людей з речами – це найтрагічніше. Одна і та сама картина. Життя людей руйнується на твоїх очах, і твоє життя так само руйнується…”
Євгенія каже, що не має чіткого усвідомлення втрати навіть зараз. Переглядаючи фотографії у телефоні, вона бачить будинок, у який досі не може повірити, що більше не повернеться.
Єдине, що вона радить тим, хто змушений виїжджати, – зафіксувати свій дім хоча б на фото, щоб зберегти пам’ять.
За словами поліцейського офіцера громади Дмитра Молдована, у Малокатеринівці нині залишаються лише 21 людина. Близько 80% селища вже пошкоджено.
“Постійні обстріли ФПВ-дронами, «молніями», за добу їх може бути до 40 – 50. Це лише те, що фіксується. Також тривають удари з РСЗВ та КАБів”.
Малокатеринівка, яка ще кілька років тому була тихим передмістям, сьогодні стала ще одним символом зруйнованих війною життів і домівок, що залишилися лише у спогадах.
Залишити коментар