37-річний лейтенант Сергій Половинченко на позивний Wolf нині служить у стрілецькому батальйоні поліції Волині. Його рішення перейти з тилової служби до бойового підрозділу сформувалося під тиском війни, втрат і внутрішнього відчуття відповідальності.
Повномасштабне вторгнення Сергій зустрів на службі в підрозділі поліції охорони у Ковелі. Тоді весь особовий склад підняли по тривозі. Перші години війни він згадує як суміш емоцій, які швидко змінили одна одну.
“Спочатку була розгубленість. Потім прийшла злість. Страх був, але він не паралізував. Більше було відчуття відповідальності – за родину, за людей, за форму, яку ношу”, – пригадує військовослужбовець.
Рішення йти у бойовий підрозділ визрівало поступово. Ключовим моментом стали звістки про загибель друзів і знайомих. Попри застереження рідних, Сергій зрозумів, що залишатися осторонь більше не може.
“Зрозумів, що стояти лише в тилу для мене замало. Я хотів бути там, де можу реально стримувати ворога”, – говорить лейтенант.
Нині Сергій Половинченко служить інспектором відділення безпілотних літальних апаратів, радіоелектронної розвідки та радіоелектронної боротьби батальйону поліції особливого призначення Нацполіції Волині.
Серед найяскравіших спогадів – перший виїзд на позиції по “сіряку”. Тиша перед обстрілом, за його словами, була особливою, а стан – ніби мозок працює спокійно й зосереджено, на автопілоті.
“Потім втягуєшся, поруч – надійні колеги, і єдина мотивація для всіх – нищити тих, хто прийшов на нашу землю. Ти починаєш інакше дивитися на життя. Менше ілюзій, більше цінності до простих речей”, – зазначає Сергій Половинченко.
За його словами, найскладніше на службі – це фізичне виснаження, моральні втрати побратимів і постійна відповідальність за кожне ухвалене рішення. Водночас саме ці випробування остаточно сформували його як військового і як людину.
Залишити коментар