Луцький сержант із позивним «Кощей» повернувся до власного будинку у вигляді пам’ятного меморіального знака. У місті урочисто відкрили меморіальну дошку з фотокарткою командира стрілецького відділення 113 окремої бригади ТрО Юрія Кошинського. Спеціальний знак встановили на стіні будинку за адресою вулиця Сергія Климчука, 3. Захисник проживав тут разом із сім’єю з 2011 року.
Життя бійця обірвалося у віці 39 років під час запеклого оборонного бою на Луганщині. Це сталося 4 квітня 2025 року біля села Новоєгорівка. П’ятеро українських захисників стримали штурм понад 25 окупантів, знищивши ворожу силу ще під час наближення до позицій. Лучанин разом із двома побратимами висунувся на зачистку території, де і прийняв свій останній бій.
Цивільне минуле та фронтові випробування сержанта
До мобілізації у лютому 2024 року чоловік ніколи не мав справи із військовою службою. Він володів виключно цивільними спеціальностями. У різні роки майбутній військовослужбовець працював радіомеханіком, електромонтером, малярем-штукатуром, слюсарем-налагоджувальником та майстром виробничого навчання.
«Усі його професії були мирними, зовсім непов’язані із військовою справою,— говорить матір. — На війні перше, бо його завдання було 1 серпня 2024 року, он був перший раз поранений, потім було друге поранення в жовтні. Там були важкі бої».
Тіло полеглого командира не могли евакуювати з поля бою одразу через щільні обстріли. Побратими змогли забрати Юрія лише 9 квітня. Мати героя, Марія Васильчук, щодня молилася за сина та болісно переживала кожне бойове завдання, чекаючи на звістки.
«Юра загинув 4 квітня, а із позиції його забрали аж 9 квітня, бо були обстріли. Знаєте, коли мати народжує дитину, то мріє про весілля, про онуків, про щасливе життя і дуже боляче стояти на могилі свого сина, упізнавати його в морзі».
Військовий самостійно вибрав свій безстрашний позивний. На фронті колеги поважали його за щирість та стійкість у будь-яких кризових обставинах.
«Кощей бессмертный. Кощей безстрашний. Юра, це людина від Бога. Він у мене був найкращий сержант, найкраща людина, завжди посміхався, завжди в любій ситуації», — пригадує побратим лучанина Сергій Шелест.
Посмертне визнання та вічний біль матері
За видатні заслуги перед державою воїна нагородили державними відзнаками. Відповідно до указу Президента України, Юрію Кошинському посмертно присвоєно орден «За мужність» III ступеня. Також родина отримала його нагрудний знак «Ветеран війни» та медаль «За поранення».
Мати захисника ділиться, що через рік після трагедії так і не змогла змиритися із втратою сина. Зараз її рятують лише турботи про онуку та підтримка рідної доньки.
«Всі кажуть: “Відпусти, відпусти, змирися, так має бути. Але ні, мати не може відпустити”, — каже Марія Васильчук. — Я пишу йому листи і знаю, що он їх ніколи не прочитає. Спочатку писала в WhatsApp, потім WhatsApp сказав, що нема такого абонента».
Останній спочинок захисник знайшов у селі Дідичі. Воїна поховали поруч із батьком, як він і заповідав. Меморіальна дошка у Луцьку стала для родини офіційним символом народної шани та визнання його великого подвигу.
Залишити коментар