5 листопада Вадиму Бойку виповнилося б 63 роки. Він став однією з найяскравіших постатей української тележурналістики та народним депутатом України І-го скликання. Та уявити його в цьому віці важко, адже життя журналіста обірвалося, коли йому було ще не виповнилося 30. Бойко вважається першим журналістом, який загинув у незалежній Україні.
Вадим народився у Світловодську на Кіровоградщині. Закінчив школу із золотою медаллю і вступив на факультет журналістики Київського державного університету ім. Т. Шевченка. У 1984 році, отримавши диплом з відзнакою, він міг стати власкором газети “Комсомольская правда” по Україні, але віддав це престижне місце своїй однокурсниці Ользі Мусафіровій.
Того ж року він почав працювати редактором прогресивної програми “Молодіжна студія “Гарт” ” на Українському телебаченні. Передача стала справжнім проривом у медіапросторі того часу. Її постійно зміщували ближче до нічного ефіру, бо гострі теми дратували владу. Та глядачі чекали на випуски, обговорювали їх і шукали саме програми, які вів Вадим Бойко.
Серед його найгучніших робіт були сюжети “Про Голодомор в Україні 1932-1933 років”, “Перепоховання в Києві Василя Стуса”, “Правда про Чорнобильську трагедію”. Його публіцистичні матеріали публікували як українські, так і зарубіжні видання. Він рішуче обстоював свободу слова, виступав за розвиток конкурентного українського телебачення та займався журналістськими розслідуваннями, зокрема щодо “золота КПРС” та загубленої бібліотеки Ярослава Мудрого.
Смерть Вадима Бойка стала шоком для багатьох. У лютому 1992 року пізнім вечором на УТ-1 в ефір увірвався Степан Хмара і повідомив про трагедію. Офіційна версія, яку озвучив тодішній Президент Леонід Кравчук, стверджувала, що Бойко загинув унаслідок вибуху телевізора у своїй кімнаті гуртожитка на вулиці О. Довженка в Києві. Сила вибуху була такою, що перекриття прогнулися.
Кримінальну справу відкривали тричі і стільки ж разів закривали, кваліфікуючи загибель як нещасний випадок. Однак колеги і друзі журналіста були переконані, що смерть мала інший характер, адже на той момент він проводив розслідування щодо коштів КПУ після її заборони.
Ім’я Вадима Бойка відкриває сумний список загиблих журналістів на меморіальній стелі в Києві, встановленій у 2005 році. Після смерті він отримав орден Литовської Республіки за сюжет про події в Литві. На його честь названо вулиці у Кременчуці та Світловодську, де встановлено барельєф та пам’ятну таблицю. На Полтавщині засновано іменну обласну премію та Всеукраїнський конкурс молодих журналістів його пам’яті.
Залишити коментар