На фото — пам’ятник святому праведному Петру Калнишевському, останньому кошовому отаману Запорозької Січі, що встановлений на території Соловецького монастиря. Саме там він провів останні 27 років свого життя і помер 31 жовтня (13 листопада) 1803 року у віці близько 112 років.
25 з цих років Петро Калнишевський провів у жорстких умовах ув’язнення. Його арештували 25 червня 1776 року за наказом імператриці Катерини II після зруйнування Запорозької Січі. Кошового отамана, кавалера ордена Андрія Первозванного, генерал-поручика російської армії та водночас захисника українського козацтва, було довічно заслано до Соловецького монастиря.
Згідно з наказом, його тримали «без відпусток із монастиря, заборонити не лише листування, але й спілкування з іншими персонами, під вартою солдат монастиря». На той час отаману було 86 років. Дослідники зазначають, що вижити у таких умовах понад два десятиліття — майже диво. Камера Калнишевського мала настільки жахливий стан, що після переведення до іншого приміщення там залишилося понад два аршини нечистот.
Довгі роки в ізоляції виснажили його тіло та дух. Наприкінці життя він утратив зір, став похмурим і відлюдькуватим. Його довга борода та відрослі нігті свідчили про десятиліття, проведені без догляду, а одяг перетворився на лахміття. Попри це, він зберіг віру та покору долі.
У 1801 році новий імператор видав указ про його помилування. Калнишевському дозволили обрати місце проживання на власний розсуд, але, через похилий вік і слабке здоров’я, він залишився у монастирі як чернець. Відомо, що на заощаджені гроші він власноруч відремонтував свою келію, а перед смертю придбав Євангеліє вартістю понад дві тисячі карбонців і подарував його Соловецькому монастирю.
Поховали Петра Калнишевського на головному подвір’ї Соловецького монастиря перед Преображенським собором. Його могила не збереглася, однак на паперті Спасо-Преображенського собору досі лежить пам’ятна плита, що нагадує про долю останнього кошового отамана Запорозької Січі.
Петра Калнишевського засудили до довічного заслання після ліквідації Січі у 1775 році. Йому інкримінували спробу створити «незалежне управління» та зв’язки з Османською імперією. За донесенням полкового старшини Павла Савицького, Калнишевський нібито планував звернутися до турецького султана, якщо суперечки з Новоросійською губернією не буде вирішено на користь запорожців. Попри те, що він не чинив опору під час знищення Січі, вирок залишився суворим. Лише клопотання князя Потьомкіна врятувало отамана від страти, замінивши її на довічне ув’язнення.
Так завершилася доля людини, яку називають символом незламності українського козацтва та останнім гетьманом вільної Запорозької Січі.
Залишити коментар