Радянські силовики намагалися приховати масштаби скоєного. Радянська влада звинувачувала у розстрілах нацистські війська. Нібито німці відпустили частину бранців, а решту ліквідували. Проте німецькі солдати зайшли у місто вже 25 червня. Вони одразу відкрили камери із живими людьми та розкопали свіжі поховання. Це зруйнувало плани радянської пропаганди.
Масове вбивство ув’язнених відбулося за таємним розпорядженням керівництва держбезпеки. Наказ № 2445 видав Всеволод Маркулов. Згідно з директивою, затриманих у 62 західноукраїнських в’язницях розділили на дві групи. Одну категорію чекав розстріл, іншу – евакуація. Про це розповіла кандидатка історичних наук Леся Бондарук у розмові з журналісткою Українського радіо Луцьк Оксаною Кривцун. Жертвами розправи 23 червня 1941 року стали понад 2 000 політв’язнів.
Службовці НКВС поспішали через наступ противника. Охорона розстрілювала людей безпосередньо у камерах через брак часу. Евакуювати засуджених радянські органи не змогли. Їм забракло транспорту.
“Але для вивезення їм не вистачило вагонів, часу і сили. Відповідно, перші розстріли почалися на Львівщині вже 22 червня”, — сказала Леся Бондарук.
Під ліквідацію потрапили виключно політичні в’язні. Серед них були інтелігенція, священники, пластуни, просвітяни та активісти ОУН. Після першої хвилі страт НКВС залучив живих до приховування слідів. Приблизно п’ятдесяти вцілілим бранцям наказали скидати тіла загиблих у яму біля церкви, яка утворилася від авіабомби. Наступного дня, 24 червня, чекісти добили поранених.
“Тим хто вижив — це біля 50 людей, дали команду перетягати тіла до ями, яка утворилася від бомби на куту церкви. Це саме той, яких відкопали у 2017 році. А потім уже енкаведисти добивали поранених і продовжували захоронення 24 червня”, — додала вона.
Цей злочин мав продовження через кілька років. Страти за політичними статтями у місті поновилися після повернення радянських військ у 1944 році. Ця репресивна машина зачепила родину дослідниці. Її прадід Петро Криворучко отримав смертний вирок від нової влади.
“Мого прадіда розстріляли у листопаді 1944 року, саме на території Луцької тюрми”, — сказала Леся Бондарук.
Ексгумація тіл та сучасний стан колишньої в’язниці
Поховання жертв репресій виявили у Старому місті лише під час розкопок 2017 року. Тоді фахівці ексгумували 110 людських останків із бомбової вирви. Усіх знайдених перепоховали за християнськими традиціями.
Зараз історикиня наполягає на реорганізації колишнього тюремного простору. Споруда має багату історію. За часів польської влади тут тримали ув’язнених січових стрільців. На думку Бондарук, будівля потребує повноцінної меморіалізації. Там варто створити Музей визвольного руху та радянських репресій.
Сьогодні приміщення колишньої катівні використовується для релігійних потреб. З 2001 року у будівлі розташований Свято-Архангельський чоловічий монастир. Проте дослідниця зазначає, що архітектурний комплекс ніколи не належав до культових споруд.
Залишити коментар