Двоє військових із Колумбії вже другий рік воюють на боці України на Запорізькому напрямку. Паул і Дандер, бійці 108 Кодацької бригади територіальної оборони, приїхали з іншого континенту, маючи за плечима власний бойовий досвід і чітке розуміння, навіщо взяли до рук зброю.
В Україну вони потрапили у 2023 році. Обох привела не романтика війни, а відчуття несправедливості та співчуття до цивільного населення, яке щодня живе під обстрілами.
Дандер згадує, що рішення було швидким і свідомим. Він приїхав у гості до знайомих, які вже воювали, і побачив масштаби руйнувань на власні очі.
“У 2023 я відвідав друзів, які вже воювали в Україні, і тоді переконався, що ситуація дуже складна. В Україні дуже багато руйнувань. Я дуже співчуваю цивільному населенню України. Тож одразу ухвалив рішення доєднатись до війська”, – розповідає Дандер.
Бригаду він обрав через рекрутинговий центр. Найскладнішим на старті став мовний бар’єр. Втім, проблему частково вирішили побратими, які знали іспанську.
“Пощастило, що зі мною на позиціях були українці, які знали іспанську. Я все ще не знаю український алфавіт, але спілкуюсь із побратимами й потроху вивчаю мову”, – каже військовий.
Паул до 108-ї бригади приєднався пізніше – влітку цього року. До цього служив у підрозділі, де всі спілкувалися іспанською, тому вивчення української лише починає. На новому місці він одразу потрапив у піхоту.
Під час одного зі штурмів командування звернуло увагу на його досвід і підготовку. Після цього Паула перевели на іншу роль.
“Я долучився одразу до бригади як піхотинець. Уже тут мій командир дізнався, що я вмію ходити в штурми, тож і відправили штурмувати одне із сіл. Під час штурму вони побачили мій професіоналізм і знання та вирішили перевести мене на посаду інструктора”, – пояснює Паул.
Обидва військові мають значний бойовий досвід ще з Колумбії. Дандер воював із сепаратистами 13 років, Паул – шість. Водночас вони наголошують: війна в Україні суттєво відрізняється від тієї, до якої вони звикли вдома.
Паул пояснює різницю просто і жорстко.
“У Колумбії є тільки кулемети, міномети, ближні бої із ворогом, а в Україні складніше воювати, бо є дрони, танки, артилерія”, – каже він.
Дандер додає ще один контраст – умови місцевості та клімату.
“У Колумбії ми воювали в джунглях фактично, а тут воюємо в степу. Але там з додаткових ризиків є купа хвороб, бо в тропіках дуже сира земля і багато різних комах, які розносять хвороби. Наприклад, малярія. Тут такого немає”, – зазначає боєць.
За два роки служби в Україні колумбійці адаптувалися до клімату, побуту та полюбили українську культуру. Вони не приховують: залишатися планують стільки, скільки буде потрібно.
Їхня мотивація, за словами бійців, залишається незмінною – вигнати ворога так, щоб він більше не повертався.
Залишити коментар